Скрипець Віктор Палович-Президент
Маючи 25-річний педагогічний досвід, 2003 році я почав працювати в Б/О “Хавер”, і по-новому побачив проблему дітей-сиріт, дітей з малозабезпечених сімей. Допомагаючи таким дітям, робимо все, щоб діти залишились в своїх сім’ях. Як тренер по футболу я допомагаю,в грі формувати найкращі людські якості, характер. Спостерігаю як проявляються лідерські здібності, розуміння важливості їх досягнень, отримання позитивних емоцій. І потім все це переноситься в повсякденне життя.
Литвин Надія Михайлівна – Педагог
Головним в моїй роботі є: зберегти дитину в рідній сім’ї. Знаю зі свого сорокап’ятирічного досвіду роботи в школі-інтернаті, що ніякий дитячий заклад не замінить дитині рідних батьків. Я маю вищу педагогічну освіту, хоч моє повоєнне дитинство було бідним і не легким. І тому спрямовую всі свої зусилля на те, щоб допомогти дітям с бідних сімей гарно вчитися.
Волошин Катерина – Керівник соціальних програм Бобровицькому районі
Я одна з тих, хто жив в тій іншій реальності. Пережила голод, холод, сором. А від страху, що мене заберуть від мами, я вигадувала різні «казки» про те, що моя мама хороша. А на запитання: «Чому від неї пахне алкоголем і замазані синці?» – я казала, що то вона впала, а горілкою мастилась від комарів.
Зараз я маю сім’ю-чоловіка та двох синочків, працюю в нашій дружній команді. Мрію, щоб кожна дитина жила в у своїй сім’ї і, щоб ніколи не бачила тієї іншої реальності життя.
Осадчук Світлана -Керівник соціальних програм в м. Києві
Моє життя змінилось, коли помер мій тато, а мама почала випивати. Я, сестра і брат були представленні самі собі. Ми почали тікати з дому і жити на вулиці. Коли померла мама я потрапила в інтернат. Там не було турботи, тепла, розуміння. Я шукала це в інших місцях. У підсумку дуже рано стала мамою…
Зараз у мене прекрасний чоловік, дочка і робота. Робота, яка завжди в моєму серці. Я допомагаю дітям, сім’ям і молодим мамам. Я все це сама пережила і відчула на собі. Не можна дітей залишати один на один зі своїми проблемами.
Верозуб Тетяна- соціальний працівник
Моє дитинство пройшло на вулиці. Серед тих же дітей як я . Почуття голоду, холоду, ненависті, обіди і сорому, мені знайомо не з чуток. Це був мій світ, іншого я просто не знала. В дитинстві я боялась не бабаєк із казок, а міліцію яка нас ловила в підвалах і відправляла в приюти та інтернати. Но дитинство закінчилось і прийшло доросле життя, к якому
Вакуленко Юлія- Бухгальтер
Моє дитинство було не дуже райдужним. Батько нас залишив, коли мені було два місяці, а брату два роки. Мама працювала, але отримувала небагато, тому жили бідно. Тож не з чуток знаю що таке бідність. І тепер маючи роботу, напрямком якої є благодійність, маю за щастя брати участь у процесі, завдяки якому, в багато таких сімей якою була моя приходить свято і радість, коли до них приїзджають працівники нашої організації. А ще дуже люблю дітей, а коли робота пов’язана з допомогою діткам, то від неї отримуєш подвійне задоволення.