Дитяче Посольство header image

Розповідь Яни

В ранці 24.02.2022 року я прокинулася о 5 ранку від слів мами, що десь гупає. Спочатку я не зрозуміла, що це. Але після того як увімкнула телевізор зрозуміла, що почалася повномаштабна війна, і почав її Путін .

Тато в 6 годин ранку швиденько поїхав в Бобровицю і заправив машину. Потім через 4 дні у вечері тато забіг у хату і сказав, що треба ховатися у погреб, бо їде військова техніка і стріляє. В нас всі документи та все цінне було складене, і ми побігли до погребу. В погребі ми просиділи півтори години , а техніка все їхала і їхала. Вони зупинилися в центрі нашого села. Я сподівалася, що вони просто переночують і поїдуть собі геть.

Російські військові пробули у нашому селі майже тиждень. Вони окопували нашу школу , магазини . Одного ранку моя сусідка, так розпереживалася,що померла. В день її похорону тато сказав нам збиратися і іти до бабусі на край села. Бо тата відчував, що скоро буде щось не добре. Мама плакала їй було страшно. До бабусі треба переходити дорогу через центер села, а там орки.

Ми зібрали необхідні речі і пішли. Тільки ми вийшли з вулички, ми зустріли солдат. Мама зі сльозами на очах попросила не стріляти в нас. Вони нас пропустили. Ми прийшли до бабусі і десь 8 днів були у неї.

Орки встигли розграбувати наші магазини. Я так хотіла додому і ми пішли. Все було добре. Ми попоралися і вже сідали їсти. Мама побачила, що картоплі у корзині мало і пішла в погреб. Я пішла з нею. Почувши постріли автоматів ми побігли до хати. Пройшло 20 хвилин і ми почули стук в наші двері. Мама зрозумілі що це прийшли росіяни.

Я не захотіа відпускати маму одну і пішла з нею відкривати двері. Татові мама наказала сидіти з меншими дітьми. Ми вийшли поговорили з росіянами. Вони були досить молоді та товариські.

Повернувшись до хати, почали лунати автоматніі постріли і тривали вони приблизно 7 хвилин. Знову стукіт до хати. Цього разу мама не хотіла відкривати двері, але відкрила. Якщо би мама не відкрила, вони би відкрили вогонь. Так як поставили лічильник.

Перед нами стояли 2 чеченці. Вони казали щоб ми не боялися. А як тут не боятися, якщо в них на плечі автомат. Вони давали в руки автомат , гранату брату. Через 10 хвилин з нами залишився один російський солдат. Його звали Діма. Він казав що їх багато полягло і деякі солдати залишилися в Росії. Він розповідав, що хоче миру і додому. Його чекає родина і дівчина.

В цей час орки ходили по сусідам і нищили майно. Одини із них спитав чи є їжа щоб їм дать. Мама відповіла що є і винесла з морозиловки курицю. Вони зраділи і швиденько на танку проїхали по нашому городу. Старшина скликава швиденько солдат до техніки, щоб їхати бо вже темніло. Вони боялися темноти.

Ранком ми дізналися ,що вони розсріляли і одного забрали з собою. Ми швидко пішли до бабусі додом. Ми ходили, щоб погодувати худобу.

Одного дня почалася застка орків. Цілий день в нашому селі стріляли і були важкі бої. Ми провели провели цілий день у підвалі в сусідів. На наступний день бої продовжувалися і орки обстріляли всі хати по центральній вулиці .Потім росіяни почали брати чоловіків у полон і ми на ранок поїхали в інше село. Мусили тікати, була евакуація. Нас прихистив сільській голова і татів друг. Бої ішли ще деньа потім ми дізналися що з нашої області виводять російські війська і ми повернулися додому.

Зараз з нами все добре. Ми в безпеці. Магазини наші розбомбили, але потроху власниця одного магазину приїзджає на пару годин і продає товар. Ціни підвищилися.

В наш дім снаряд не влучив завдяки старій яблуні. Снаряд попав у верхні гілки і снаряд поміняв траекторію, та влучив у сусідню заброшену хату. Стара яблуня врятувала наш дім.

Дякую вам за моральну і матеріальну допомогу.

Яна

Поширювати любов