Блогер цього тижня – Боас

Привіт

Мене звати Боас Адольфі, я разом з дружиною Міріам, є засновником Дитячого Посольства.

Минув 31 рік відтоді, як ми ступили вперше на українську землю. Радянський Союз розпався, і 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою. Перші роки були непростими. Я не знав мови, та й мало хто тоді ще знав англійську. Я відчував себе трохи людиною з марсу. Хтось мені сказав, а вони засміялися. Всі, крім мене, бо я нічого не розумів. Поступово я почав потроху розуміти мову, потім все більше і більше. Мову я не вивчав, вона прийшла мені на слух, так би мовити. Слухав, слухав, слухав.

Сьогодні я можу спілкуватися з людьми, знаю, коли можна сміятися, а коли ні. Україна та її народ заполонили наші серця.

Стійкий народ, який багато пережив в своїй історії

Вони порівнюють український народ з джмелем. Теоретично він не міг літати. Занадто велике тіло для маленьких крил. Але він все одно літає! Так само і з українським народом. Труднощі, голод, війна… але вони продовжують жити.

Державний гімн України

Серйозні учні стоять струнко, коли звучить гімн України, під час випускного свята в школі в селі Піски. Я зробив цю фотографію кілька років тому, і тоді я ще не знав, що буде далі.

Сьогодні багато воїнів піднялися по тривозі, і зараз вони захищають свою країну, на яку 24 лютого 2022 року напала путінська росія. Власне, це почалося ще у 2014 році, коли росія вторглася на схід України, у Луганську та Донецьку області.

На сьогоднішній день Україна змогла відвоювати деякі території на півдні та сході за допомогою нового озброєння з країн ЄС. Серед них Швеція. Приємно бачити, як ЄС поставив свою позицію і сказав своє слово: “Досить – це вже занадто. Одержимий владою деспот не повинен мати можливість диктувати, як нам жити і під чиїм прапором”. На жаль, багато солдатів і мирних жителів втратили життя у жахіттях війни.

Що тут скажеш. Чи повинні ми відмовитися від допомоги, підтримки та розради тих, хто скорбить. Чи скажемо зітхнувши: “Так, так воно і є, треба просто змиритися з ситуацією”.

Ні і ще раз ні.

Ми повинні продовжувати добру справу – допомагати тим, хто страждає, втішати тих, хто сумує.
Встаньте на захист добра.

В Ісаї 58:6-10 Бог дає нам настанови, як бути

Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв’язати кайдани безбожности, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного? Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!
Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: Ось Я! Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо, не будеш підносити пальця й казати лихого, і будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш, тоді то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане.

Допомога у війні та втечі

Ми в Дитячому Посольстві продовжуємо невтомно допомагати дітям і сім’ям в Україні. Які живуть в умовах війни і тим що втікають від війни шукаючи прихистку.

Ми допомагаємо тим, хто приїхав до нашого міста Ескілстуна. Ми продовжуємо разом з нашою командою в Україні, в Пісках та Києві, допомагати тим, хто цього потребує. Нам ніколи не сподобається ситуація, доки пануватимуть жахи війни.

Дорогою ледь можна проїжджає після наступу російських танків, але вони прокладають шлях до родин та дітей, які потребують допомоги, в зруйнованій Україні.

Як посол і засновник, я пишаюся нашими командами в Україні і тут, у Швеції.
З Божою допомогою, керівництвом і мудрістю ми зможемо зробити те, до чого Він покликав нас у Дитячому Посольстві.

Слава Україні! Все буде Україна!

Боас Адольфі

Посол Дитячого Посольства