Блогер цього тижня — Таня

Привіт, я Таня, і я працюю в команді Дитячого Посольства. За ці роки наша команда стала для мене сім’єю. Я люблю робити те що я роблю. Допомагаючи іншим, я впершу чергу допомагаю собі.

Я працювала в Домі Друзів, проводила час з дітьми, відображала нашу діяльність в соцмедіа. І все було добре і так зрозуміло. Поки не наступило 24 лютого…

Окупація, евакуація та інтеграція….

Росія на нас напала, ми прокинулися від вибухів і не розуміння що робити далі. Переживши час окупації з дітьми в нашому селі, дуже довгу евакуацію до Швеції, я вже 5 місяців не можу звикнути до іншої країни. І це для мене виявилось найтяжчим.

Зі мною до Швеції евакувалося ще 2 родини, яким ми допомогали в Україні. Це багатодітні родини, і саме це мені допомогло доїхати до Швеції.

Це допомогло мені опанувати себе, взяти відповідальність на себе за інших, і просто допомгти морально тим хто був поруч зі мною.

Життя в чужій країні

Так тут у Швеції не літає і не бахкає. Ми в безпеці. Багато хто скаже, так у тебе все добре. Мабудь воно так і є, у нас все добре. Я не жаліюся, це просто мій досвід та моя тривога. У нас є дім, але не має головного- відчуття дому. Все якесь чуже і не зрозуміле. Кожного дня я думаю, що це все сон і я прокинусь і буду в Україні.

Шведська школа, шведська мова, шведські закони – такі не зрозумілі і не рідні для мене. Так Швеція гарна країна з чудовими людьми. Але це не мій свідомий вибір. Я не планувала вивчати шведську мову, мої діти не планували ходити до шведської школи, ми не планували бути чужими в іншій країні. Війна зруйнувала наші мрії, плани, таке рідне і звичне життя. Але маємо, те що маємо. Головне, що ми зберегли життя і зараз ми в безпеці.

Допомагая іншім – я допомагаю собі

Бути шукачем притулку в чужій країні повірте не солодко. Мені дуже допомагає те, що я продовжую працювати в Дитячому Посольстві, але зараз тут в Ескільстуні. Тут мешкає багато українських сімей з дітками, яким потрібна допомога і підтримка.

Війна це страшно, війна це смерть, війна це відчай. І ти боїшся не так за себе, як за своїх дітей.

Моя країна найкраща для мене

Мені дуже шкода, що саме під час війни я усвідомила, що наша рідна Україна сама найкраща країна в світі. Що наші люди самі найкращі, наші традиції самі найкращі, наші землі самі найкращі – бо вони наші і вони рідні. І я дуже жду того дня, коли знову буду вдома, в рідній Україні.

Дуже хочу подякувати Міріам, Буасу і багатьом людям Швеції і інших країнах світу за вашу допомогу і турботу про нас українців. Я щиро вірю, що ми обовязково з вами ще зустрінимося, але вже в вільній і мирній Україні. Всьому свій час.

/ Таня