Великий стрибок діджитал
Мені вже повних 71. У такому віці прийшлось мені освоювати комп’ютер і телефон.
Карантин посприяв тому. Діти були на карантині. Скучала за ними. Хотілося спілкуватись.
Спочатку спілкувалась, дякуючи своїм колегам. А потім вирішила освоїти сама. Соромилась просити допомоги:
“Невже я не подолаю цього барьєру сама? Я доб’юсь”.
Ще рік тому мені дали в користування сенсорний мобільнік.
Отримавши його, я нічогісінько не розуміла, бо користувалась звичайним кнопочним телефоном.
Також завжди критикувала своїх колег, що, мов вони, втикнулися в свої мобілки. А зараз сама перевершила і їх. І спать не ляжу, поки не перегляну всю стрічку фейсбуку та інших соц мереж.
Так і все освоїлось. Вже навіть і телевізор геть не вмикаю. Та ще і новини треба якось за кордон передати, як ми тут.
Комп’ютер сам по собі не дуже важкий, даремно я його боялася. Та ще ж у мене відповідальні вчителі- мої молоді колеги.
/Надія Михайлівна, педагогиня
