Великий стрибок діджитал

Мені вже повних 71. У такому віці прийшлось мені освоювати комп’ютер і телефон.

Карантин посприяв тому. Діти були на карантині. Скучала за ними. Хотілося спілкуватись.

Спочатку спілкувалась, дякуючи своїм колегам. А потім вирішила освоїти сама. Соромилась просити допомоги:

“Невже я не подолаю цього барьєру сама? Я доб’юсь”.

Ще рік тому мені дали в користування сенсорний мобільнік.

Отримавши його, я нічогісінько не розуміла, бо користувалась звичайним кнопочним телефоном.

Також завжди критикувала своїх колег, що, мов вони, втикнулися в свої мобілки. А зараз сама перевершила і їх. І спать не ляжу, поки не перегляну всю стрічку фейсбуку та інших соц мереж.

Так і все освоїлось. Вже навіть і телевізор геть не вмикаю. Та ще і новини треба якось за кордон передати, як ми тут.

Комп’ютер сам по собі не дуже важкий, даремно я його боялася. Та ще ж у мене відповідальні вчителі- мої молоді колеги.

/Надія Михайлівна, педагогиня