Запрошення в Україну застало нас зненацька

В похилому віці ми отримали те, про що ніколи не мріяли: покликання в Україні.

‌Цікавість і бажання допомогти привели нас до нашої першої поїздки в Україну. Наближалося Різдво 2014 року. Цілий рік ми стежили за новинами з України: протести на Майдані, окупація Криму, президентські вибори, війна на Сході України і сотні тисяч біженців – так само, як ми бачили з карельськими біженцями. Як вони там почуваються?

Ми не знали жодного українця, і країна була для нас абсолютно чужою. Ми зібрали сумку вовняних шкарпеток і вітамінів, щоб віддати “кудись”. Ми попросили контактні дані церков чи дитячих будинків, які можна було б відвідати. Ми отримали електронну адресу Міріам і Боаса Адольфі і запитали їх про можливу зустріч.

План подорожі полягав у тому, щоб провести чотири різдвяні дні в Києві. У перший вечір ми з цікавістю поспішили на Майдан, який справив на нас велике враження. Суворий досвід українців став відчутним там, коли ми побачили придорожні хрести і крейдяні обриси людей розстріляних на тротуарах. Місто полонило нас своєю красою – чи вистачило б трьох днів, щоб його побачити?

‌Зустрічі в Києві

Напередодні Різдва відбулася запланована зустріч. Разом з Боасом і Міріам ми зустрілися з киянами, які отримують допомогу від Дитячого Посольства. Ми відвідали дуже молоду одиноку маму та її маленького сина Ваню. Також пішли за різдвяними покупками з кількома єврейськими вдовами. Нас супроводжувала мила молода мама Свєта, працівниця Дитячого Посольства, яка сама колись була дитиною вулиці. Що це за робота?

“Ви хотіли б відвідати Піски?” – запитала Міріам. З таким же успіхом ми могли б запитати, чи хочемо ми побувати на Місяці. Ми поняття не мали, що таке Піски і що там знаходиться. Але на третій день ми побачили щось безпрецедентне.

‌Піски – це не собака

Від Києва до села Піски приблизно 80 кілометрів на північний схід. Ми зупинилися на великому ринку, щоб купити фрукти на подарунки родинам і Дому Друзів, про які Міріам розповіла нам під час поїздки.

Першою зупинкою був будинок Тані та її чотирьох дітей. Вони жили у флігелі великого сімейного будинку. Біля воріт нас зустріла 6-річна серцеїдка Христина з повітряною кулькою. Цікаво, чи отримували ми ще десьтакий теплий прийом, як від Христини та її молодшого братика Максима? Старші брати були ще в школі (в Україні Різдво святкували в інший час, ніж тут). Мама Таня також була колишньою вуличною дитиною, а зараз працює в Дитячому Посольстві. Нам було важко це уявити.

‌Дім Друзів – це дім для друзів

У Пісках ми сиділи за великим столом на кухні Домі Друзів з родиною біженців, яка зупинилася в цьому будинку. Сім’я була змушена залишити все через обстріли на сході України: дім, роботу, сусідів, хобі… Прийомні батьки і десятеро дітей пережили втечу, як і бабуся, за якою батько поїхав окремо. З тієї подорожі вона привезла додому трохи золотистого меду. Важко було намазати мед на млинці…

За столом сиділа і команда Дитячого Посольства. Ми щиро захоплювалися Надією, Вікторією, Катею і Юлею, які виконували складну роботу в складних умовах. Через дев’ять років наше захоплення тільки зросло. Робота розширилася, і в умовах повномасштабної війни наша команда продемонструвала свою відданість справі допомоги дітям так, що заслуговує на Нобелівську премію.

‌Діти Різдва під зоряним небом

Коли ми від’їжджали від Дому Друзів , 6-річний син сім’ї біженців дав Ханну один з апельсинів, які ми привезли як сувенір: “Візьми, щоб ти не голодував по дорозі”.

Віктор відвіз нас на своїй маленькій “ладі” до кількох сімей. Ми їхали темними сільськими дорогами під зоряним небом. Ми приїхали як чужинці з чужої країни, але нас прийняли як дорогих друзів. Наше власне хвилювання розтануло, коли діти подарували нам вірші, які вони вивчили для шкільних новорічних свят.

“Сніжинка” і “Клоун”

На подвір’я сім’ї з п’ятьма дітьми щойно привезли купу дров, і хлопці з радістю взялися за них. У цьому не було б нічого дивного, якби ми не почули всю історію: Сім’я не могла дозволити собі купити дрова для опалення, тому соціальні служби вирішили забрати дітей до школи-інтернату, державного дитячого будинку.

Зовні не було б холодно, але що станеться з серцями батьків і дітей? Дитяче Посольство почуло про цей випадок і купило родині дрова.

Невже така невелика інвестиція може змінити долю цілої родини? Можливо, ми теж підтримаємо таку роботу…

‌Серце залишилося в Україні

Повернувшись до Фінляндії, ми взяли участь у служінні в день невинно убієнних дітей. Ми слухали тексти цього дня, дивилися один на одного і знали, що наші думки були з певними дітьми.

Невдовзі нас знову охопила мандрівна манія. Під час нашої травневої поїздки в Україну до нас приєдналися двоє двоюрідних братів Оіла, які досі з нами у спільній справі. Під час автомобільної подорожі з Пісків до Києва Міріам промовила доленосні слова:

“Чи не могли б ми разом заснувати асоціацію Дитячого Посольства у Фінляндії?”

‌Бюрократія теж потрібна

Ми погодилися. Міріам і Боас привели нас на установчі збори свого друга Річарда Юргенса в якості голови та Ліну Валконен в якості скарбника. Коли Річард переїхав до США, президентом асоціації став Ханну. Для посилення правління до нас також приєдналися Маркку Холопайнен та Еско Сакселін.

Наша маленька, але бадьора асоціація зареєстрована і має ліцензію поліції на збір коштів. Всі формальності дотримані.

‌Кола виклику розширюється

‌Ми й гадки не мали, що принесуть нам вовняні шкарпетки та вітаміни під час першої поїздки в Україну.

Коли ми створили власну асоціацію у Фінляндії, допомога почала поширюватися. Спочатку долучилися хресні батьки, донори, члени асоціації. Також з’явилися туристичні партнери.

Ремісники та “мисливці” за припасами наполегливо працювали, щоб відправити посилки. Наша місцева аптека, філія “Савіо”, серед іншого, дарує дитячі вітаміни. Наш місцевий супермаркет “Орегано” допомагає купувати продукти сім’ї біженців, що мешкає поруч з нами.

Церкви та асоціації пропонують можливість розповісти про Україну новим донорам, які хочуть допомагати разом зі своєю сім’єю, сусідами чи колегами. Це неможливо зупинити!

Ханну і Олі